День вишиванки у парку Личаківський

vyshyvanka_ukraineУкраїнська вишивка бере свій початок з епохи пізнього неоліту – початку бронзового століття, від племен трипільської культури. Елементи орнаментів, що використовувалися трипільцями, сарматами та скіфами зустрічаються навіть на сучасній національній вишивці. Серед найдавніших знахідок образотворчого мистецтва – речі, датовані VI століттям, знайдені в Черкаській області біля села Мартинівка. Серед речей статуетки стародавніх жителів – чоловіки одягнені в довгі широкі сорочки з візерунчастою вишивкою на рівні грудей. Такий ж одяг якісь 100 років тому носило українське селянство. Серед інших знахідок – платівки із зображенням воїнів (подібні були знайдені на Балканах, і вважається, що їх туди завезли слов’яни з Подніпров’я). Вони настільки точні, що на одязі солдата можна розглянути найдрібніші деталі, аж до вишитих вставок.

Згідно з безліччю свідоцтв мандрівників, слов’яни Київської Русі носили вишитий одяг і після Х століття (один з яскравих прикладів – Іпатіївський літопис 1252, в якому стверджується, що князь Данило Галицький під час однієї з високих зустрічей був одягнений у обшитий мережками кожух). Мало того, вишивка вважалася однією з найбільш шанованих професій: сестра Володимира Мономаха організувала в Андріївському монастирі Києва спеціальну школу. Молоді дівчата навчалися в ній шиттю сріблом і золотом. Цікаво, що, незважаючи на вплив з боку інших народів на культуру стародавньої Русі, вишивка залишилася практично недоторканою – творчий потенціал народу і повага до традицій були настільки сильні, що створили свій унікальний стиль. Багато які з давніх традицій вишивки дійшли до наших днів – деякі трохи змінилися (малюнок минулого був більш суворий – гострі і прямі кути зустрічалися частіше), інші – удосконалилися, але залишилися і оригінальні техніки. Цікаво, що язичницька вишивка донині зустрічається на іконах XV і пізніших століть. Малюнки людей тих років також демонструють нам химерні орнаменти, характерні і сьогодні для людей певної місцевості, зокрема, Західної України.

Сьогодні в українській вишивці ви можете побачити зовсім різні колірні виконання і поєднання геометричних, рослинних і зооморфних фігур. До слова сказати, різні ромби, квадрати, трикутники, хрести та лінії притаманні вишивці всіх слов’янських народів ще з язичницьких часів. Наші пращури за допомогою них відображали своє бачення світу – як єгиптяни за допомогою хитромудрих ієрогліфів та зображень відображали своє бачення. Так, наприклад, серед рослинних орнаментів превалює т. зв. «дерево життя» – у вигляді гілок або листя. Барвінок на сорочці або подолі значив любов, а виноград – добробут. Нерідко тварини також були складовими «дерева життя», утворюючи три його яруси. Однак в окремих випадках розшивалася не вся тварину цілком, а якась його частина, несучи своє значення у вишитому «посланні» – вовчі ікла, луска, бичаче око і т. п. Треба також пам’ятати, що геометричні фігури могли мати і свій внутрішній малюнок, бути його основою або частиною, з’єднуватися з іншими фігурами, утворюючи чарівної краси картини.

Свої більш-менш сучасні риси українська вишивка почала отримувати на рубежі XVI і XVII століть, у часи розквіту українського козацтва. У козацьких сім’ях панував патріархат, тому праця в сім’ї була розмежована. Так, у кожній українській родині існувала своя «швейна майстерня» – шили, ткали і вишивали дружини і доньки. Ткали жінки в будь-яку вільну хвилину – після догляду за домашніми тваринами, після роботи в полі, під час посиденьок з подружками. Напевно ви звертали увагу, що українці й українки часто зображуються і носять білі сорочки з візерунками – цієї традиції вже багато століть. Що характерно, візерунок змінюється залежно від місцевості і кожен має своє значення, як татуювання у народів Далекого Сходу. Найупізнаваніші школи вишивки – полтавська, гуцульська, подільська і поліська. Примітно, що в ті часи одяг служив найкращою характеристикою для жінки – якщо молода людина не могла вибрати, з якою з дівчат йому варто починати відносини, він дивився на майстерність своїх потенційних обраниць. Чим яскравішим, візерунчастим і рівним був малюнок на дівочому вбранні, чим міцніше і біліше сам наряд, тим більш завидною нареченою ставала рукодільниця. Крім того, красивий чистий розшитий одяг чоловіка в Україні – це не стільки його обличчя, скільки обличчя всієї його родини.

Джерело http://allref.com.ua