Добре і цікаво було у зоопарку, але подорож триває далі, і ми їдемо у Нагуєвичі. До речі, це не перша назва села. Спочатку воно називалося Сольне, пізніше Башево, а вже назва Нагуєвичі закріпилась за селом із 1240 року. Але й цю назву село втратило у 1952 році і стало називатись селом Івана Франка. Справедливість була відновлена 25 червня 2009 року, коли село знову отримало історичну назву – Нагуєвичі.
І що тут почалося по приїзді!!! Діти бігали, стрибали, лазили по каміннях, робили знімки – одним словом було дуже гучно і весело. Так що й дорослі не втримались і теж сфотографувалися біля пам’ятника Івану Яковичу.
Ну а потім ми перешли до справ серйозних. Відвідали музей письменника, ознайомились з його творчістю, побачили книжки з творами Франка, видані понад сто років тому. І наприклад, я був надто здивований, коли побачив книжку з творами автора китайською мовою. Збереглась і церковна книга, де внесений запис щодо народження Івана Франка
Потім відвідали відреставрований будинок, де народився і провів свої дитячі роки Іван Франко. Дізнались про побут і життя людей тих часів. Наприклад, мене вразило те, що комин не виходить на вулицю (була можливість вивести його на вулицю, але потім потрібно було платити податок), а закінчується під стріхою. Куди в такому випадку дівається чад? Вхідні двері зовсім без ущільнення. І тут постає питання, як ті люди жили взимку? “Так і жили” – відповіла мені екскурсовод. Нам, мешканцям сучасних міст, важко це зрозуміти.
Після екскурсії ще якийсь час ми гуляли у садибі письменника. Пізніше був пікнік у лісі. І пізно ввечері, втомлені і задоволені, ми повернулися додому.
Олександр Черних
тато учениці 4-го класу Каріни